Чому я вважаю, що ця гра одна з найкращих і чому саме вона мені запала у серце?
Перш за все, мене приємно вразило місце робити героїні. Я сама вчителька, і це зігріло мені серце на всіх рівнях. Чесно сказати, я ніде не зустрічала, щоб викладання подавали з настільки рілейтбл сторони. Дійсно, коли відбуваються форс мажори чи щось йде не по плану, то першочергово _завжди_ звинувачуєш себе і тільки себе. "Це твоя провина, ти недостатньо хороша вчителька, тобі тут не місце" - слова, які завжди віддаються відлунням у власній голові.
Ще додам, що в тексті згадувались переживання стосовно перспективності, страх, що, можливо, батьки дійсно мають рацію і треба шукати щось інше. Боязнь зробити неправильне рішення, сумніви у власній адекватності та у прийнятті власних рішень - це в яблучко.
Розмова на початку була дуже емоційною. Всередині кипіло таке обурення! Думала, що в кінці героїня поговорить з батьками, але напевно є сенс в тому, чому вона цього не зробила, адже в першу чергу вона примирилася сама з собою.
Інша річ, яка повернула мене в моє власне дитинство - це взаємини з батьком та відсутність проявів емоцій від нього; мати, яка постійно каже, що "він просто такий, треба бути розумнішою і промовчати, дати йому час, щоб він відійшов". Останнє - ледь не улюблена фраза, коли батько місяцями ігнорує, бо ти зробила щось не так, як подобається йому.
Перемога над критикуючим дорослим та зцілення внутрішньої дитини - це просто кредо моєї терапії, коли я ходила на неї. І мені дуже сподобались ці персонажі в історії.
З власної терапії пам'ятаю, необхідно було критикуючого дорослого перетворити на турботливого, проте я ніколи до цього не замислювалася чиїм голосом говорить мій власний критикуючий дорослий - хоч мені, здається, це питання і ставили. Гра дає змогу замислитися над тим, звідки йде корінь нашої самокритики.
Також доволі життєвим виявився спогад, в якому дівчинка (внутрішня дитина) ревіла та намагалася стримати сльози, за які її потім насварили і підсумували, що вона маніпулює.
Загалом, я часто навіть зараз забуваю, що купа моїх емоцій та реакцій йдуть від лиця внутрішньої дитини і нагадування, що це не моя провина, що я так себе веду, як тягар з плеч (але це не означає, що над цим не треба працювати).
Думка, що незважаючи на те, що батьки намагаються дати дітям найкраще, проте не завжди знають, як це правильно робити через власні травми/упередження, також дуже валідна і її варто проговорювати. Звісно, ми все ще вдячні батькам за можливості, але це не означає, що треба закривати очі на те, що болить і ігнорувати власні почуття.
Ще одне попадання - це наслідки такого зростання, я можу зрозуміти героїню у тому, що у дорослому житті мені, як і їй, дуже важко проявляти свої почуття - особливо любов.
Я проревіла половину часу свого проходження.
Стосовно візуальної частини додам, що вона нереальна. Меню розкішне, персонажі промальовані чудово, приємна кольорова палітра. А також варто відмітити текстову подачу, адже вона не перевантажує мозок та тримає увагу.
Саме тому цій грі я ставлю великий цьом. Дякую за враження.