Текст та сюжет:
Мила гра з пробиттям четвертої стіни - це було несподівано, але цікаво як і те, що істерика дівчини йде не на весь хронометраж, бо таке б встигло сильно набриднути швидко. Тому й легко повірити її поведінці загалом, а "гарну" кінцівку я б навіть назвав надихаючою.
Аудіо:
Трек влучно попадає в атмосферу забуття та меланхолії, хоч напочатку і здається, що це сильно вибивається від візуала. Але трішки після, як розумієш саму ідею твору, повністю тебе поглинає, і для тебе тут тепер все виглядає однорідно.
Але мені, здається, що озвучення фраз як в якомусь Banjo-Kazooie вибиває з атмосфери.
Добре, що її можна виключити.
Візуал:
Дуже нетиповий, але тому й кайфовий - добре видно, що над цим твором працював справжній художник, бо навіть текстура папіра\полотна на цій "картині" - це вже маленька, але до болю приємна особливість, і теж саме можу сказати про сам спрайт дівчини - виразна героїня вийшла.
Але прям сильне тремтіння спрайта вибивають з атмосфери неспішності. Я розумію ідею - треба показати весь той жах та біль, що відчуває дівчина, але... хм, напевно жваві дійства в цій грі, хай то звук чи візуал, мені здаються тут зайвими. Просто не підходить. Можливо тому що виглядає надто комічно.
В підсумку - сильна новела, яка напочатку страждає від не сильно гарних ідей напочатку, але вже з моменту про "Хмари ззаду мене заспокоюють" вона прям показує всю свою силу та красу та повний потенціал. Претендент на призове місце.