Привіт. Мені подобається, як ви розділили спогади приємні, давні, про родину, зобразивши їх на чорному тлі, як щось, що можливо уже вивітрилося з пам’яті, лишившись тільки словами і відчуттями… І водночас неймовірно тепло і ніжно в кольорі зобразили спогади про людину, з якою гг обрав сам, розділити миті свого буття.
Хоч жоден зі спогадів не релевантний мені, але вони так тепло, по-домашньому описані, що в моменті відчувала себе в тому потоці. Мимоволі припасовуючи щось своє у пам’яті, що тішило у власному бутті. (скажу по-секретику, дещо навіть собі додумувала до ще неіснуючих спогадів)
Уже неодноразово зазначала… це одна з тих кількох мікро-історій мікро-джему, у якій відчувається “присутність” автора, і певно тому ваша праця так проймає.
Посилаю віртуальні промінчики підтримки.~ Прощавайте!