Зачудована атмосферою, яку вам вдалося створити завдяки аудіо-візуальній складовій гри. А також, цю історію було б цікаво побачити в розширеному форматі, бо тема мерців і канібалізму тут виглядає інтригуюче.
Життя сповнене неприємних відчуттів. Інколи навіть доводиться обирати… робити те що хочеш, але малоприбуткове. Чи займатися нелЮбим ділом задля збагачення…
Я хоч і не стрімерка, та поки обираю друге) Як і вона.
Привіт. Мені подобається, як ви розділили спогади приємні, давні, про родину, зобразивши їх на чорному тлі, як щось, що можливо уже вивітрилося з пам’яті, лишившись тільки словами і відчуттями… І водночас неймовірно тепло і ніжно в кольорі зобразили спогади про людину, з якою гг обрав сам, розділити миті свого буття.
Хоч жоден зі спогадів не релевантний мені, але вони так тепло, по-домашньому описані, що в моменті відчувала себе в тому потоці. Мимоволі припасовуючи щось своє у пам’яті, що тішило у власному бутті. (скажу по-секретику, дещо навіть собі додумувала до ще неіснуючих спогадів)
Уже неодноразово зазначала… це одна з тих кількох мікро-історій мікро-джему, у якій відчувається “присутність” автора, і певно тому ваша праця так проймає.
Запала в свідомість ваша історія, втретє прочитала і досі є що розглядати на тлі містечка)
Загалом сподобалися ці буденні описи життя, а саме локацій на межі з відразою і втомою дорослості. Усе ніби застигле в минулому і потроху розвалюється-гниє, чекає засмоктати у свій вир нових жертв.
Файно було споглядати раз по раз наближення кадру, ніби дівчина справді проходила тією вуличкою. А той ефект коли нам відкривається фінальна картина…як ви красиво підвели…освітили Дженні і зробили дощ кривавим…краса.
Фінал додає бентеги, і чітко окреслює… найменша помилка — смерть. Тому виникає певна бентега за героїню. І найприкріше… навіть якщо вона виживе… їй навряд хтось повірить. .-.
Люблю ваш стиль ще з гри про песів (Як і мальовку, так і те, скільки дрібничок ви бережно розкладаєте на тлі, щоби нам було що порозглядати). Як на мене, у цій історії кульмінація вийшла кращою, більш цілісною в контексті історії, аніж в попередній з Ікаром.
А тому бажаю успіхів)
Утім, активація пошуку чумби пройшла успішно. Усі залишилися живими та з рівнем якості здоров’я на старті гри.
Сама гра, поєднанням стилю, візуалізації та музики чомусь мене перенесла відчуттями у тріпові миті “реквієм за мрією” ахахахаха. Не знаю, чи так і мало все спрацювати, чи це мій мізок працює дуже занадто?..
Це класний старт, сподіваюся побачити вас наступного джему. І головне… не забудьте лопату!
Цього джему вже не вперше щось нове дізнаюся. Завдяки вашій грі пізнала неопластицизм.
Гра спавді відповідає суті поняття… необтяжена світобудами, легка мов хмаринка, має чіткі вектори розвитку історії… адже час від часу нам дають обрати, чи хочемо ми піти, закінчити цю історію, чи можливо готові іще трішки побазікати з новою подругою.
Музика лише доповнює історію, додаючи їй плинності. А бупкання додає живості самій дівчині.
Приємним відкриттям стали і хмаринки на екрані збережень.~
Гра має безліч варіяцій кінців, чим уже завоювала місце в моєму серденьку поруч з Еталонним кінцем мікро-джему. (Тут є кінець)
Наснаги вам у наступних проєктах, сподіваюся ще зустрінемося на зимовому джемі. хе-хе. (Скоро буде кінець.)
Вчетверте переглядаю вашу п’єсу, незмінним лишається одне… Фінал - сироти по шкірі й сльози на очах.
Щемко від думок про ту реальність в якій свого часу випало жити нашим митцям і мисткиням.
Дякую вашій команді за такий неймовірний аудіо-візуальний, відмінно зрежисований ігровий досвід. Маю сподівання побачити від вас ще не одну гру в майбутті.
Йой, цікаво, що сталося з богинею…чи вона взагалі існувала, чи це від початку і була демониця…хмм.
Бо ж… божества, вони ж доволі хаотично злі самі по собі.
Дякую за таку красиву для споглядання гру. Ельф просто таки милував очі. кх.
А ця мелодія…ммм. так доповнювала процес каяття, формуючи належну атмосферу невблаганності.
Гра звісно розбавляє ігролад візуальних новел… але як на мене, це не візуальна новела, як мінімум тому, що немає якоїсь структурованої оповіді. більшість тексту це описи наших дій, чи пояснялки.
Чарівник звісно негідник! Я його звільнила, а той взяв і зафаєрболив мене. Це кінець.
Вирішила перечитати… знову пережила ці сироти по шкірі, бентегу, і щемкість від фіналу. Це досі найбільш жахаюча гра джему, яку прочитала… Але жахаюча, бо добре написана, відмальована й зроблена.
