У наш непростий час такі джеми – це подих повітря. Це також можливість зайняти власну нішу в україномовному сегменті інтернету, тому, логічно, що вони доходять і до простих філістерів, які намагаються поглинути якомога більше україномовного контенту та отримати несамовите задоволення від них.
Ось чому маю бажання написати відгук до роботи, яку невимовно піарили та нав’язували автори у кожному кутку. «Новела з винятково високим рейтингом не може бути посередньою» – вважалося мені. Проте, це було помилкове судження.
По-перше, на що хочеться звернути увагу – нежива мова з інколи ковзаючими русизмами. Художні ускладнення та невживані слова мали місце для літератури ХVIII-XIX століття, але здалось враження немов би автори сиділи з орфографічним словником, та вишукували слова для пафосності та мажорності. Пробачайте, але це не додає ламповості та казкового антуражу новелі.
Враховуючи вищесказане, перейду до персонажів. Персонажі як мова – неживі. Вони просто у наявності, все. Вся історія доноситься так, ніби читач має залізти у голову авторам. Здалось враження, що десь загубилася перша частина історії, де розповідали минуле персонажів, звідки вони, хто вони в принципі є, а читача кидають десь по-середині. Дуже нагадує екранізації японських сюжетів американцями, коли у темпі вальсу глядачу кидають сюжет і постійно кваплять фразами «Ну ти пам’ятаєш...» «Це ж тоді, коли…», а глядач сидить і не розуміє де загубив половину сюжету. Ось і складається враження: чи то читач дурненький, чи то автори недоречно ускладнили навіть тут. Образ Агафії так і кричить начебто її писали шістнадцятирічні дівчатка, які знову ж таки – намагаються у пафос. Коли головна героїня ніяка – історію вже нічого не врятує.
По-друге, вже не перша робота цього джему, яка займається якоюсь відвертою шароварщиною. Якщо український контент, то це обов’язково: фольклор, вишиванка, вінки, українська хата? Ну серйозно? Дуже дякую, що без теми війни, а то б це був останній цвях у труну.
Тема ескапізму – це таке неоране поле натхнення та ідей, проте автори вибрали доволі банальну та посередню ідею. Тому для мене є великим питанням, на що і на кого розрахунок. Мабуть на таких самих шістнадцятирічних дівчаток.
Щодо візуалу – симпатично, барвисто, автентично. Додати нічого, але такого багато і враховуючи посередній сюжет, про візуал швидко забуваєш. А от звуковий супровід – доволі недоречний. Він наче натякає на те, що має бути «Екшон», проте його немає і читач сидить у напрузі, але нічого не відбувається.
Підбиваючи підсумок, можна сказати лише те, що забагато необ’єктивно- позитивних відгуків. Сама новела доволі посередня, тому незрозумілий у неї високий рейтинг. Це можна списати лишень на те, що автори пропихують свій проєкт у кожну дірку. На щастя, посередність схаває таку історію і самооцінка авторів не має постраждати від такого роду рецензії. Ну, хоча б сподіваюсь.
Мирного неба над головою та нескінченного натхнення на нові звершення.