Взяли за горло і провели темним і вогким лабіринтом неосяжної утопії, від заїзджаних карикатур на похмуре існування в епоху пізднього держкапіталізму, до жахливих тілесних хімер свідомості, що ламається під впливом тектонічних зсувів революційного буття. Спочатку здавалось, що історії не вдасться втекти з полону передбачуваності, але вона несподівано випростувалась, як струна, що лопнула, і боляче хльоснула по всім моїм очикуванням.
Складно підбирати слова після занурення в таку п'янку безодню шалених поетичних образів. Наче мені знову вісімнадцять і я щойно взапій декілька годин підряд слухав Летова і агонізував над абсурдністю цього сюреалістичного світу. А потім виринув з отруйного трансу його пісенних екстазів і намагаюсь відчути, чи на місті моє тіло, чи не зовсім улетіла в безодню голова.
Мабуть, неочикуваність - краще слово для того, щоб описати мої враження від цієї гри. Мало які з речей впливають на мене настільки тілесно, минаючи розумі і емоції, і тому постфактум так погано піддаються охопленню в словах.
Якщо хочете, можете вважати це компліментом вашому поетичному таланту та вмінню створювати гіпнотичний звуковий супровід. В будь якому разі, дякую вам за цю дивну і потужну річ.