"І ім'я йому — Лютедор, Принц Провини!"
Пройшов на усі три фінали і маю сказати, що новела доволі класно балансує між емоційним розкриттям проблем Артеї та загальним оптимістичним напрямком всього всесвіту автора. Як кровожерливий автор Аргументуму, я не відчував достатньої жорстокости в поганих фіналах(>:3), але розумію, що це особливості знов ж таки бачення автора.
Візуал крутий, музика також.
З точки зору сюжету, доволі помітно, що історія планувалась дещо масштабнішою, тому трохи кидається в очі занадто пришвидшений темп наприкінці, що шкода, але джем змушує адаптуватись. Загалом сюжет крутий, як мінімум через те, що сон собаки тут використано доволі незвично і він є лише інструментом для кращого розкриття Артеї.
Тема провини розкрита з доволі цікавого боку, оскільки сама Артея по факту судить себе за гріхи минулого. Теггінс (очевидний лакей Лютедора) в сюжетному сенсі лише спонукає гг до цього суду, але не засуджує самостійно. Класний спосіб показати, що сама героїня відчуває цю провину, але лише обирає між прийняттям та захистом від неї.
Загалом новела крута, 8/10