Ну, я знала, що сидітиму в сльозах, бо після цукропатів іншого не очікувала, але.... ЯК ВАЖКО ЗІБРАТИ СЕБЕ ДОКУПИ ПОТІМ.
Але я навіть трохи заздрю вашому таланту та чуттєвості. Не те, що б мені хотілося робити ідентичне чи я не люблю своє, але.... Навіть не знаю, як його сформолювати. Але я абсолютно щиро ваша фанатка.
Все таке гармонійне, витримане, правильне. Біле. Чисте тому що.
Цікава історія, з гарним розвитком, з поступовим розкриттям тексту і сенсів, як я це люблю.
Чудовий, нетривіальний вибір стилістики. Божевільна увага до деталей. Я просто дурію від вашого виконання: крила, які перетворюються в рюкзак, персонажі, під яких так вдало підібрані символи, наявність крил в дизайнах, робота з кольором.
Сенси, хімія та взаємодія між героями. Я не можу передати, наскільки воно прекрасне, бо це треба просто тримати сценарій в руках і проговорювати вдумливість кожнісінького рядочку.
Влучно підібрана музика і звуки, гра досі відкрита у мене на фоні, бо щиро кажучи її не хочеться закривати.
Знаєте, ваша історія - вона про те, що ти хотів відчувати, але ніколи не міг. Для мене. Мабуть, тому і плачу.
Тому і люблю. Бо в історії є реалізм, люди з тривогою, думаю, добре відчують деякі моменти. У вашій історії є життєве. У ній же - і вигадка, яка робить це історією. Яка завершує все, укриваючи нас білою чистою ковдрою і дає нам надію на краще.
Загалом, я захоплена неймовірно. Дуже сподіваюсь, що ви візьмете цього року перше місце. Принаймні, в моєму серці ви його вже взяли. І позаяк я пройшла більше половини ігор, сумніваюся, що щось зможе вас перебити в моєму серці.
Дякую вам за ваш білий аеропорт. Дуже-дуже дякую за чудових персонажів, чиї обійми мені вдалося відчути під час проходження.
І останнє, трошки одруківок (це не вписувалося в мій відгук, та все ж оскільки я веду цю коректорську працю...): тут.
І ще раз дякую.