Після вашої історії важко дихати. Бо тема дуже болісна для нас усіх. І зараз, і багато років потому.
Чесно, сиджу в мовчанні, бо й не знаю, що тут сказати. Мабуть з того, що мені сподобалось, хоча коли психологічно ти відчуваєш себе кровавим шматком, важко говорити про, ну, позитивне. Але.
Мені якраз навпаки сподобалось ваше візуальне рішення. В обраній темі - доречно і влучно. Як і звуки, які ви використали.
Порадувала поезія, пишите гарно, та чомусь уникаєте коми перед "але")
І, так, але. Мені десь на моменті з дитячим майданчиком і все далі стало не по собі. Знаєте, сама манера подачі, текст, здалися надто багатими та піднесенимм відносно описуваних подій, жаху, божевільно невимовного жахіття, яким це є насправді. Не знаю, важкий дисонанс.
Але водночас і розумію, чому так. Чому ескапізм (до речі в тему ви вписались дуже органічно). І так, момент з ДІТИ болісний. Та якось по мені більш за все вдарив ранок з вибухів та фінал.
Загалом, гідна робота, добре витримана атмосфера в кожному моменті. Ви сказали те, що хотіли сказати і це можна почути. Дякую.