Від сценариста:
Дякую за увагу до новели! Насправді для нас дуже цінно чути що більшість вашої критики направлена на точки зору персонажів, а не реалістичність, зрозумілість подій чи помилки тексту. Якщо чесно, я не хотіла закласти саме той зміст, що побачили ви. Я підтримую вашу точку зору що до того що кожен робить що може і будь які зусилля не зважаючи на те вікуди вони чи в яких кількостях - важливі. Але я писала про те як я бачу реальних людей в таких ситуаціях, та силу що навіть маленькі дівчата можуть показувати в них. Розумію що “втечу від війни” справді складно виправдати як звичайний ескапізм, про який ми мали писати. Але нажаль війна тепер для багатьох із нас, враховуючи також цих персонажів - стала звичайною частиною життя, від якої нам важливо не втікати. Звісно річ не про те як далеко фізично втікати - а про те щоб не забувати про неї та допомогати нашій батьківщині як можемо, як на приклад Лілія - своїми малюнками. Що до того чи правильно було б “тікати” в Хорватію - це ні в якому разі не критика когось, а лише правда того що саме Лілія би не змогла це пережити, а Надія, на приклад, як реальна людина в такій складній ситуації - розуміє Лілію та в пориві емоцій гаркнула на Маріїну коли та хотіла силою її вивезти.
Якщо підсумувати: Ваша точка зору повністю виправдана, просто схоже що так вийшло що персонажі, дії та думки яких я намагалася описати реалістично, в звʼязку з їх історією - сказали більше ніж я хотіла передати.
Тим не менш, мабуть це проблема в тому, що дана версія тексту відрізняється від того, що хотіла сказати я і є те, що фактично написано. Але не раз чула і від маститих авторів, що це нормально для тексту, на який не можна було глянути свіжим оком. Тому це буде виправлено, будуть додані деталі. Також ми віришили зробити різні кінцівки, аби читач сам міг обрати те, що він вважає правильним.
Мені скоріше хотілось показати, аби ескапізм Маріїни загострився і дійшов до абсурду, коли починається війна. І піклуючись про Лілю, вона втрачає можливість тікати.
Русизми я залишила в діалогах спеціально. Мені здається, що поки в Україні люди розмовляють живою, а не літературною мовою, діалоги мають теж бути живими, а не вичитаними.
Щиро дякуємо за розгорнутий відгук!