Ще на етапі розробки зацікавила ваша гра, тож радий, що зміг побачити результат!!
У вас такий приємний стиль та дизайни персонажів! Вайлет і Вайрел ніби з vtm: bloodlines, а у Дейзі та Айві мега комфортні дизайники!!! І ви круто вигадали з кольоровим кодуванням персонажів, у нас в новелі трошки теж є подібна тема. Взагалі, і всі менюшки оформили, і сіджі зробили, і купу персонажів - багато роботи пророблено, ви молодець! Музика добре підібрана і не було такого, щоб вона вибивала з експірієнсу)
Щодо сценарію… Оце у вас амбіційний проєкт! 8 персонажів (не рахуючи нашого загиблого). Розкрити стільки людей в рамках джему - це велике завдання. Хоч і не ідеально, але в кожного персонажа була своя характеризація, і вони не відчувалися так, ніби за них говорить одна й та сама людина. Те, що ви змогли побудувати цей самий сюжет і змусити його працювати, як декілька версій історії - дуже класно. Мені подобається оця циклічна структура, яку ви підібрали для сюжету, круто, що ви зробили такий експеримент з типовою подачею. Напевно, найбільше мені подобається зелена кінцівка, тому що вона відчувається найближчою до життя.
Так, зараз перейду до критики, і тут багато думок, якщо з вами щось не резонує - можете відкинути. Просто бачу, що ви хотіли написати серйозну історію, тож так само серйозно спробував над нею і своїми почуттями порефлексувати ^^
Тон гри велику частину часу відчувається дуже пригнічено-сумним, хотілося більше б гумору чи іншої “перчинки”, цікавинки, яка б зробила оповідь більш текстурною, не лише наповненою смутком… Мені здається, іноді, коли пишеш персонажа з ментальним захворюванням, депресією, ти починаєш цим розладом ХАРАКТЕРИЗУВАТИ персонажа. Але насправді - це не риса характеру, а якщо і сильно на нього впливає, це дуже індивідуально. Люди в депресії можуть бути абсолютно різними: в когось може бути сардонічний темний гумор, в когось закручені думки-аналіз всього навколо, в когось третє і т.д. Мені хотілося б більше індивідуальності у внутрішньому світі Адама. Я помітив, що ви хотіли показати його крізь певну дисоціацію та сповільненість, але чисто з погляду тексту, таке важко гарно занурливо прописати. Тож я можливо обрав би трохи інший метод розкрити історію з його перспективи.
СПОЙЛЕРИ
Мені в новелі чомусь відчувається романтизація ментальних захворювань. Психічні розлади подаються, як щось красиве, щось, що “підносить” героїв над оточенням. Але ментально хворі люди можуть бути дуже "огидними". Дуже егоїстичними. Дуже жалюгідними. І одночасно нести за це ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, бо вони все ще є людьми, які приймають рішення та керують своїм життям. (і все це - щось дуже реальне, крізь що проходять люди і що варто показувати, з емпатією та чуттєвістю)
Бачу, що у вас є розуміння цього крізь Айві та Дейзі, їхній шлях мені здався трохи більш пропрацьованим з цього боку, і є оця трошки тема того, як бути другом, а не психологом, коли ти буквально психолог.
Дещо окреме з особистих вражень... Як людина, яку колись шантажували суїцидом, було важко відчувати симпатію до деяких персонажей новели. Те, як Тео вчинив з головним героєм відчувається просто… жорстоко? Все би добре, але ніби історія все ще подає його, як страдальця та хорошу людину, що важко відчути. На мою думку, є різні розлади та ментальні проблеми, але люди обирають взяти відповідальність за себе і свої вчинки. Або хоча б не перекладати провину за рішення вчинити суїцид на інших (знаю, що в тру ендінгу, гг дізнається повнішу правду, але це не завадило Тео звинуватити його, там де він ТОЧНО побачить, а правду заховати десь в якомусь рандомному блокноті).
Мати менталку не означає, що людина є хорошою. Це щось, що не оминає людей будь-якого калібру... І в цьому теж є щось по-своєму цікаве.
КІНЕЦЬ СПОЙЛЕРІВ
Окремо дякую за можливість поромансити хлопа (хоч мені і знову жіночий лав інтерест більше резонує та за шоооо, але я все одно романсив вайрела бо задовбало мене все це!!)
Дякую вам за ваш проєкт! Бажаю успіхів з наступними роботами!!!