В стилістику закохалася з першого погляду ще коли побачила в твітері - неймовріний стиль, який дуже доповнює настрій і історію новели. Вже з самого головного меню захоплює і не відпускає до кінця.
(можуть бути спойлери!)
Історія на початку здавалася трохи дивною, наприклад, чому Аза так відреагувала на нашу детективку, коли сама вірила в те, що Зоя говорить і чому Зої так кортіло задати питання саме Азі (бармен, не тікай більше в туалет!). Але чим далі, тим більше пояснень і затягувало, кортіло і лізли в голову різні теорії. Багато красивих і гнітучих описів, котрі дуже сподобалися.
Трохи так оу-у було, від реакції Зої на Азу в ліжку, чисто тому що вони знають одна одну буквально один день і пару годин, а думки детективки охо-хо! І ще трохи прикро за Білявку - я все сподівалася, що розкриється хоча б її ім'я і в поганій кінцівці ми все ж таки дізнаємося що пов'язує її з Зоєю. Але я і без цього люблю цю новелу, бо це не єдина таємниця, котру нам по відчуттям дали інтерпретувати на свій лад.
З такого, що трохи дискомфортне було при читанні. Це коли Аза співала - ми з подругою заастигли на сіджішці і слухали(нам дуже сподобалася пісня!), але я не розуміла, коли пісня має закінчитися(клікати чи воно саме далі перекине?). А ще в той момент там було ще трохи тексту і під пісню його було важко читати.
Також було некомфортно читати вірші - хотілося аби це було більшого розміру (трохи вмерла, коли показали вірш і він був написаний як нерозбірливим почерком і ми намагалися його прочитати, а потім бам і нам дали той же самий, але більш розбірливо написаний пхпх)
Одна з найулюбленіших новел джему!