Не знаю чому, але ця гра стала першою у моєму списку проходжень. Можливо, бо я люблю бузковий колір XD 

З приємного – це трек, гарний деталізований спрайт, колірна гама гри. 

Присутні невеликі елементи філософії у тексті про те, що “нічого” насправді “усе”. Тут хотілося б трошки більше інформації про цю порожнечу у якій перебуваємо ми як бог певного напряму і як туди можуть потрапити інші істоти. Чому ми звемо її “вона” (бо "порожнеча" жіночого роду)? Думку вдалося донести й без цього нюансу теж, але питання по лору залишилося відкритим.

 Ідея гри не нова, але актуальна завжди: про постійні власні страхи бути недооціненим/зрадженим, про копання у собі, про вічне питання “а чи роблю я достатньо?” або страх відступити від наявного шаблону поведінки. Гра показує, що невпевненість у собі вражає навіть правителів цілих королівств, а не тільки звичайних людей. 

З моїх особистих побажань на майбутнє: 

• Додавати слова автора у текстовий блок у центрі екрана чи робити за допомогою описів та пунктуації чіткі межі, що розподілятимуть реакції персонажів та їхні слова. Бо інколи було важко віднайти ниточку розмови;
• Частіше змінювати спрайти персонажам під час діалогів. Це конкретно стосується моменту, де ми представляємося Леону як бог чогось, а у нього впродовж тривалого часу лише одна емоція на екрані й не зрозуміла його реакція;
• Слідкувати за пунктуацією і починати нові речення з великої літери аби розмова між персонажами не перетворювалася на нескінченний потік думки;

Дякую автору за гру!