Хоч і доволі очевидна репрезентація теми - зв'язок телефонний, зв'язок сімейний - задум новели вийшов доволі цікавим. Сподобалася рутинна частина - була щось меланхолічно-медитативно в тому, щоб прокидатися, розмовляти з сім'єю, йти працювати, зустрічатися з місцевими, розмовляти з колегами. Розмови з сім'єю взагалі вважаю найкращою частиною тексту, а після фіналу ще і, мабуть, найбільш гіркою. Візуальний стиль, в особливості фонів, дуже додає до атмосфери глубинки, ну і звичайно, арт з панночками з озера - лякає в гарному сенсі.
Персонажі навколо гг зацікавлювали - цікаві в них виходили діалоги про світогляд. Трошечки збивало з пантелику, чому текст явну дитину називав постійно "молодою дівчиною", а не хоча б "дівчинкою" - дивилося дивно в контексті її взаємодії з дорослим чоловіком, хоча персонажка з самого початку заінтригувала, а те, що розмовляла вона не на свій вік, як я і підозрювала, виявилося не багом, а фічею. Приємно було, що фінальний твіст не був створений з повітря, а все ж якось обігрувався у ранніх діалогах з тим же дідом, і хоча хотілося б під кінець почути більше думок та роздумів гг, цей кінець зміг залишити своє враження. Довелося переграти, щоб вийти на гарну кінцівку - але що вона, що поганий фінал по-своєму підходять його історії.
А ще трошки відчувалося, ніби головного героя його керівництво просто вкрало і насильно тримає, а він сам цього не помічає, бо ну мабуть це норма, що мені рік відпустки не дають, все одно робота ж класна. Дуже життєво. Хотілося обняти й дати в руки книжечку з правами працівників.