Боже. Мені так складно зараз підібрати слова. Не так часто мене хапає твір так, що замирає подих, і починає трусити від почуттів. Якщо є в джемі одна новела, яку хочеться показати усім, усім, яку одночасно хочеться перечитувати й боляче читати знову - це вона.
Візуальна складова відносно проста, але яка ж стильна - як і підбір шрифту, як і музика на фоні. Художній стиль спрайтів дуже гарний, обличчя живі, а візуалізація історії ближче до кінця - ідеально під неї підходить. І як же промальовані народні вбрання, так і хочеться роздивлятися і роздивлятися!! Все на своїх місцях, приємно оку і допомагає втягнутися в історію. І історія... ох. З самого початку, з перших же слів на екрані тебе хапає за серце і не відпускає. Депортація-геноцид киримли є трагедією нової історії, а туга і скорбота за домом відлунюються зараз занадто сильно. Деякі фрази й сцени б'ють занадто сильно - як лист матері. Або як коли головна героїня з братом знаходять все ж дім бабусі, як вона не може заплакати, побачивши його. І, звичайно, фінал. Захопившись гіркою, але оптимістичною щодо майбутнього реальністю героїні в 1990х, забуваєш на хвилину, що йде далі. Тільки маєш надію, що у майбутньому, у нашому майбутньому, ми зможемо це виправити.
Люди в цій історії живі. Адам відчувається, як справжня дитина, сімейні зв'язки запросившої до себе головну героїню родини чітко видні всього за декілька рядків діалогу, а думки головної героїні дають розуміння про неї й про її турботи. Її порівняння, її роздуми - написані з майстерністю, яку хочеться захвалювати до останнього. Приємна реалізація кримськотатарської в тексті - хочеться колись вивчити цю мову, але поки що я вдячна підказкам щодо перекладу; більше б медіа, де ця мова підіймалася в повсякденних розмовах хоча б частково. Десь не вистачає точок, але це настільки несуттєво, що є хіба що підказкою на випадок, якщо ви потім захочете заливати якісь патчі.
Я щиро вдячна вам: за досвід проходження вашої історії, за тему, яку ви нею підняли, за біль, і за надію, і за в'язку тугу. Я маю надію, що ця новела отримає розголос, на який вона заслуговує, і що ви продовжите створювати новели чи інші форми медіа і в майбутньому.