Я-я все ж таки напишу, що мене трохи відштовхувало те, що текст без великих літер на скрінах, але я неймовірно помилалася і це ТАК працює на атмосферу, подачу та сенс, що якщо хтось от як я - не будьте як я. Це чудова новела!
Луна, погані вигуки які з'вляються в тексті - вони написані інакше, аніж коли говорить і думає Ехо - вони "звучать" по-своєму. Це розповідь з їх точки зору і враховуючи, що новела про депресію , то все має сенс.
(можуть бути спойлери!)
В захваті від арту, розгладала всі фони і які ж чарівні спрайти! Не впевнена, чи відкривається то сіджі з Полі, якщо йти не рекомендованим шляхом, але воно було одночасно милим і в той же час мені віяло від нього такою зловісною долиною (не знаю, чи це було так задумано, чи ні?).
Дуже гарно підібрана музика, ідеально сідає під текст і візуал!
Сподобався момент з тінями, що ми можемо їх назвати, а також інший інтерактив у вигляді тестів - це чудово задає атмсоферу і затаскує в гру.
-
Щодо сюжету - мені сподобалося і місцями пробирало, особливо злісні вигуки то тут, то там і самі асоціації з колодязем і пісочним будинком на початку. Єдине що мені в кінці було трохи зашвидко, коли Ехо кажуть, що потроху будуть робити все що по їх силам(щось типу мені хотілося ще б трошки більше рефлексації там мабуть чому їм так важливо намагатися йти далі), але кінець де ми як гравець можемо ввести головне для нас - повністю мене підкорило.
Ще був момент, коли Ехо голодніють і можна було спробувати самостійно вибратися назовні(що я вибрала і спробувала зробити), але гра не дає цього зробити. Це не було горором, але те як перезавантажується і знову рухається фон на кліки "вверх" і так безкінечно, вплив музики і неможливість пройти далі - дуже сильно давило.
Я доволі довго це робила, бо не могла змиритися і це було важко, бо я відчувала щось подібне і не змогла би показати це відчуття неможливості зробити якийсь крок краще, ніж як зробили тут.