Щиро вдячний вам за відгук! Щодо бабусі, її історія вийшла трагічною. Бо у моїй уяві вона і з поверненням котика, і без нього нещаслива людина, що теж, на жаль, застрягла в минулому. Взагалі планував її більше розкрити, але не встиг. Вона живе намагаючись відтворити минуле, а не створюючи теперішнє. Тому й для котика вибір не є однозначним. Навіть якщо він був би людиною, чи зміг би показати бабусі правильну путь..? А самому від таких відносин він чахне. Він отримує любов і увагу, але залишається без своїх мрій. Вважаю, так само і в житті. Деяким людям, о котрих піклуєшся, ти суттєво допомогти ніяк не можеш.
А з темою ви дуже влучно зауважили. В історії багато ескапізму, але це, так сказати, побічний продукт. Просто котик такий персонаж. Але, вважаю, це не заважає розкриттю й відлуння. Тут трохи складна ситуація, бо ті ж самі руки це не зовсім повністю вигадка. Можливо, це вже справа особистої думки, але я думаю, що травма вона є реальною, вона існує насправді. Це не просто конструкт мозку, це справжній закріплений досвід, такий самий, як пам'ять про своїх рідних та друзів. З котиком в минулому сталася жахлива подія, й він засвоїв урок. Але разом з тим він придумує ще більші жахіття й, що головне, очікування. Тут питання, чи можна мати очікування, що будуть точно збігатися з реальністю? Якщо дивитися з погляду Лякунчика, то його уявлення про людей і, як наслідок, зовнішній світ є цілковито логічними й раціональними. Звідки йому дізнатися про істинну реальність? Мабуть, з минулого, ще коли він жив з родиною на вулиці. Тому чи можна сказати, що котик тікав від реальності в цьому випадку? Здається, ніби він просто її боявся. Виходить складне питання. Але цікаво було над цим поміркувати.
Пробачте за стіну тексту й ще раз дякую. Сам розчулююсь, коли комусь так історія відгукується.
Viewing post in Мої вуса хочуть літати jam comments
Бо у моїй уяві вона і з поверненням котика, і без нього нещаслива людина, що теж, на жаль, застрягла в минулому.
Так, це відчувається, але, мабуть, мені б хотілося, щоб ось це "рідне" у вигляді котика було з нею до останніх днів. Життям, звісно, важко керувати, але якби ж наш герой оселився десь поряд і міг радувати своєю присутністю і бабусю, і жити своє життя - це було б бінґо. Але, як я і сказала, в житті треба робити вибір, що показала ваша гра.
Він отримує любов і увагу, але залишається без своїх мрій. Вважаю, так само і в житті. Деяким людям, о котрих піклуєшся, ти суттєво допомогти ніяк не можеш.
Так, ваша гра цими образами і сильна, бо історія, насправді, більше, ніж просто про котика.
Можливо, це вже справа особистої думки, але я думаю, що травма вона є реальною, вона існує насправді.
Маєте рацію, бо для людини, яка травмована - це завжди так.
Пробачте за стіну тексту й ще раз дякую.
Нема за що вибачатися, по-моєму, обговорення на джемі та й загалом під будь-якою творчістю в коментарях - це прекрасно! Значить в роботі є щось більше, бо коли є над чим думати - це точно не щось посереднє!)
І дякую навзаєм ~