itch.io

Ооо, дякую вам дуже <3

Дякую за гру! Зіграла з задоволенням, тільки на жаль не можу знайти всі фінали (знайшла Фатум, Наслідки й Game Over)

Також: а десь у грі написано, що вона зроблена на цей джем? Я так розумію за правилами цей напис має хоч десь бути, тому якщо не додали, то зверніть на це увагу, бо раптом дискваліфікація!

Чоловік в окулярах із товстою чорною оправою стоїть на сцені, тримаючи в руках мікрофон.

Його осяює різке світло прожектора. Завіси за його спиною — темно-червоні.

Він ніяково всміхається. Коли він говорить, чути луну. Схоже, зала порожня.

«У вас бувало, що ви говорите з кимсь, а вони лиш мовчать?»

Пограла (двічі) з задоволенням!

Візуал — топ. Окремо сподобалися спрайти персонажів, вони крутезні ааа. Єдине, до чого тут хочу трошки причепитися — за моїми спогадами, дівчата в 11 класі виглядають таки молодше. Але бляха хто знає, мені 24 роки може в теперішніх школах усе інакше

Тепер про історію.

-Ірраціонально сильно сподобалася вранішня сцена і взаємодія з матір'ю; це короткий момент, а проте воно болюче і щиро написане. Через це і моє ставлення до Елі одразу стало більш особистим. Цікаво, чи далі в історії гри той початковий вибір буде важливим (я б дуже хотіла шоб да!)

-Троп "головна героїня + її модна bad girl булерка" — розповсюджений, проте у використанні тропів нічого поганого немає, якщо ви це добре робите. Взаємодією між героїнями я насолодилася. Також схвалюю те, що Женя не Двоєшніца Яку Бояться Вчителі; зазвичай це частина цього тропу, але без нього таки набагато цікавіше!

-Нотатка щодо того, як говорить Женя: я щиро пропоную НЕ передавати англійські слова латинкою, а транслітерувати. Типу, "ноуп" собі й ноуп. За моїми відчуттями, несподівана латинка дуже сильно привернула увагу, якої там не мало бути, коротше це нє. (Саме використання слів норм, точніше, я бляха дуже сподіваюся що це норм, тому що розмовляю так уже років десять, це ж норм? Люди ж із цього не крінжують? О боже).

-Текст потребує редагування (вибачте). Місцями просто коректури — помічала, що там бувають коми не на місці і все таке, — а місцями потрібно трошки вирівняти стиль. Що я маю на увазі: у новелі було багацько місць, де опис чогось мені здавався дуже вдалим і якісним, але водночас були місця, де опис відчувався занадто детальним або закрученим. Я думаю, над цим можна було б попрацювати і місцями дещо поспрощувати.

-Ну і, нарешті, головна критика щодо самої історії (до речі, я Еліс, тож ми з Олегом про це говорили на стрімі). Я бачу в Тенебрісі (принаймні в цьому демо) проблему з балансом між різними аспектами історії.

Є частина з реальним світом (якої якраз достатньо і за динамікою там усе ок). Є частина у фентезі-світі — і вона є тільки на початку, і на мою думку, її недостатньо, аби бути порядним "гачком" для нашої цікавості. Причому написана й намальована вона дуже гарно, наприклад, я дуже хочу обійняти людину з грибом на голові, але: як на мене, туди варто б додати якийсь елемент, який зачепив би Елю як людину. Типу, щоб це був не просто дивний сенсорно відчутний сон, а щоб там була якась конкретна штука, яка б Елю схвилювала. Ну як варіант.

І нарешті, мета-частина. На мою думку, її непропорційно багато: багато тексту, жартів, інтеракції (на початку демо), а реального впливу на сюжет мало. До самого кінця невідомо, чи на мета-рівні відбувається якась своя історія й конфлікт (а так має бути, аби це було цікаво), або це просто такий голос автора для мемів. Я зраділа, коли в кінці з'явився Чаклун, бо це дає гачок, що на цьому рівні щось таки відбувається — проте це остання сцена демо :(

Отже, я думаю, що треба подумати над цим балансом, десь додати, десь відняти.

Так чи так — Тенебріс був для мене приємним досвідом. Хочу продовження, хочу розвитку взаємин з мамою, хочу щоб Еля з Женею пішли на заброшку і провалилися в магічний світ. Дякую за гру! ❤️❤️

Дуже серйозна і хорошо зроблена робота. Після закінчення довелося відпочити, бо почуття лишаються дуже тяжкі. (Якби ми вийшли на хорошу кінцівку, може, було б легше, але...)

Люблю, коли психологічні своєрідності персонажів показують, не називаючи їх безпосередньо на ім'я; тут так із нейроатиповістю, яку я бачу принаймні в Михайла (і в Маргарити, певно, бачу також, але не такою мірою).

Гра викликає, як видно, багато дискусій з приводу поведінки персонажів, чому так відбувається і місцями — хто з них більше шкодить іншому. Проте останнє здається особисто мені не дуже актуальним: як на мене, тут немає чіткої переваги на одну зі сторін, і в цьому один із плюсів історії. Було б набагато легше психологічно, якби тут був певний конкретний антагоніст. Але вам вдалося створити історію про те, зокрема, що для токсичних стосунків не завжди потрібний один big bad wolf і одна жертва. Інколи... інколи Просто Погано. Інколи просто потрібно припинити. Але це болото напрочуд добре засмоктує, змішуючись із уже наявними психологічними проблемами. І це страшно, бо в таких ситуаціях часто виявляєшся абсолютно безпорадним, хоча нібито мав би знати краще. І після гри в мене лишилося відчуття страху, що я теж колись у таке потраплю. Зрештою, ми зазвичай і не помічаємо, коли це починає з нами відбуватися.

Як правильно жити в суспільстві, маючи, умовно, проблеми з соціалізацією, як у Михайла? Я не знаю. Сподіваюся, років за 10 ця тема буде досліджена краще.

А говорячи про інші аспекти гри — дуже сподобався візуал; його загальна мінімалістичність чудово виконує свою роль, а портрети головних героїв живі і захопили мене тим, як ця "живість" створюється нібито з маленьких, але дуже вдало зроблених деталей (особливо коли це про очі, вії, зморшки навколо).

З пропозицій — докинути ще пару саундтреків із бібліотеки, просто для урізноманітнення звукової складової. Ну, і ще раз вичитати текст не завадить: загалом усе в порядку, але місцями коми милозвучність усе таке.

Дякую за гру. Персонажам бажаю знайти психотерапевтів, бо бачить бог, вони їм потрібні. І мені теж.

(Апдейт про технічне: сьогодні подивилася, як у Home Chat грають інші учасники нашої команди (канал Хмарять Мари), і в них не побачила проблем з затримкою проклікування. Отже, це було щось конкретно в нас — не знаю, чому, бо й ми, і Хмарять Мари грали по ідеї в однакову віндовс-версію).

Ура! Дякую ще раз, радію :33

Дуже дякуємо за відгук!!

Про тру фінал зараз спробую сказати без спойлерів: вам потрібно пройти всі редагування (у грі їх сумарно п'ять) і всі "доповнені" діалоги з трьома підозрюваними (власне, доповнений діалог стає можливим після редагування тексту цієї людини). А тоді, звісно, потрібно вказати на істинного вбивцю.

Напишіть, чи спрацювало! :'3

МЕНІ БУЛО ДУЖЕ СТРАШНО.

Візуал і звуки — усе що треба, автентичність розмов у чаті — топ.

Загалом я ставитиму цій роботі дуже високу оцінку по всьому. Є лише два моменти, які для мене збивають пару балів з деяких критеріїв:

 (для тих, хто ще не пограв — ОБЕРЕЖНО СПОЙЛЕРИ)

1. Фінальне "воно розповсюджується по інтернету, туман — це галюцинація". Це доволі нерозкрита штука і вона трапляється надто несподівано. На мою думку, було б органічніше і логічніше в плані динаміки, якби гра не завершувалася на цьому, а натомість це повідомлення мало б певні наслідки. Якби на той момент хтось у чаті ще лишився в порядку і міг би відреагувати: мовляв, окей, відрубаємося від інтернету, моліться, щоб усе було в порядку, стукайте по батареях раз на годину аби подавати знак що ви живі. Після цього чат пустіє. Після цього дуже страшні звуки на фоні. Ну, як приклад.
Та й розкриття того, чому там раптово з'явилася Фі, теж би не завадило. (Може, це було в інших варіантах фіналу?) Розумію, що важко було б це все вмістити і при цьому залишити фінал чітким і коротким, але як на мене — можна спробувати тут шось покрутити.
Коротше: в ідеї "туман — головна небезпека" є логічний розвиток від початку й до фіналу. Герої його спостерігають, спекулюють, роблять певні висновки, потім з ним взаємодіють (коли Фодор виходить з дому і скоро стає ясно, що це була погана ідея). Тут усе круто. А ідея "головна небезпека — інтернет-зв'язок" такого розвитку не має, бо вона з'являється нізвідки, не розвивається, до неї не прив'язано якихось логічних послідовностей або взаємодії. Саме тому раптовий перехід до цієї ідеї викликав у мене відчуття, що динаміка обірвалася і вся попередня історія з туманом типу хоп і нічого не означала. Мені як гравчині не дається часу на те, щоб цю ідею процесувати і як слід від неї злякатися.

2. І про ґеймплей: протягом проходження мені так і не стало зрозуміло, куди правильно клікати, аби з'являлося наступне повідомлення. Зрештою ми з хлопцем, із яким проходили, так подумали і вирішили, що мабуть між повідомленнями є чітко встановлені павзи: має пройти певний час після попереднього повідомлення, аби гра почала реагувати на наш "клац". В принципі, я розумію, чому могло бути зроблене таке рішення, але особисто в мене воно викликало під час гри сильну фрустрацію, якої краще б не було.

У підсумку, дякую за гру: попри оці штуки, мені дуже сподобався цей досвід. Я видаляю Телеграм і викидаю телефон у вікно.

Поки що одна з моїх улюблених робіт на цьому джемі.

Мій хлопець, із яким ми грали разом, зауважив, що не зовсім зрозуміла мотивація ГГ робити всі ці штуки: нам дано "потрібно з кимось познайомитися, аби ввійти до офісу", але це слабенько і зрештою неясно, що спиняє нас від того, щоби просто залишити місто. Я думаю, це має певний сенс, але особисто я насолодилася грою й так, бо цей елемент цілком вписується в загальну хаотичність і несподіваність усього, що відбувається. Я не ставила до цього питань. Мені в цій грі всього вистачило.

Текст перебуває в ідеальному балансі між шитпостом і висвітленням актуальних гостросоціальних тем. Візуал до цього повністю пасує. Я навіть не знаю, до чого тут придовбатися: я прекрасно провела час.

А, ну так, гра регулярно видавала екран помилки, але бог з ним, бо його просто закриваєш і все йде далі нормально.

Дякую. Ваша робота — щира насолода, якої я абсолютно не очікувала.

Візуал і формат його поєднання з текстом — чудові! Це дуже круто придумано й дало мені натхнення розглядати подібні нестандартні формати в майбутньому. На це приємно дивитися, це легко сприймати — тут саме те, що потрібно для передачі атмосфери, і нічого зайвого.

У першій частині гри (до можливості вибору) текст мені також дуже сподобався. Він щирий. Я до того ж маю якусь особливу любов до короткого опису спогадів; тут він дуже вдалий і щемкий.

На жаль, мої враження дещо збили кінцівки. Погана кінцівка здалася мені більш вдалою, бо вона органічніше вписується в загальну тривожну атмосферу гри (можливо, я хіба що доповнила б її чимось, аби вона не була аж такою швидкою). Що ж до хорошого фіналу, то, на мою думку, там усе вирішується надто просто й через це атмосфера твору, що була побудована на той момент, різко обривається. Звісно, це хороший фінал і він має бути оптимістичним, але я думаю, можна його дещо змінити, аби це не було так несподівано. Можливо, той діалог по телефону — або вихід, який пропонують героїні — міг би бути менш однозначно позитивним. Мені здається, саме трохи неоднозначності або сумнівів героїні могли б згладити різкий перепад динаміки.

Проте загалом враження в мене залишилося хороше, адже, знов-таки, сам візуал + його поєднання з текстом + класний текст мене вразили.

Дякую за гру!