Історія глибока, змушує зануритися і трохи похвилюватися. Відчувається шикарна гнітюча атмо гідросфера, а від кріпової персонажки по шкірі бульбашки ідуть.
obvioso
Creator of
Recent community posts
Для мене це топова гра цього джему! Дуже гарний дизайн меню та юі, стримане і виразне кольорове рішення всієї роботи. Крутяцька озвучка, гарний арт і дуже гарно продумана реалізація персонажів п'єси як елементів фону. Єдине, що заважає мені визнати цю роботу 10/10 - це той факт, що всю історію тягне на собі Микола Куліш, і ви практично цитуєте його п'єсу. Ви дуже гарно "змонтували" текст, щоб передати ідеї твору та вплести його в художню єдність з іншими частинами новели, але все одно я якось чекав більше саме власної історії, і менше цитування тексту. Незважаючи на це, як вже писав, це топова робота. Вона викликає в мене сум - за тим мистецтвом, щоб було загублене і за митцями, яким не дали творити, а також злість до тих, хто продовжує це робити прямо сьогодні і зараз.
Симпатичний арт, прикольна історія, цікаві персонажі, які викликають симпатію, цікавий вибір. Єдине, дуже не вистачило саме діалогу персонажів. Відчуття, наче граєш в Персону, прийшов бити фінального боса, і він тобі вивалює монолог на 1000 слів. Було би класно більше почути думки героїні, бо ми чуємо всю історію з перспективи самого бога, і він, очевидно, намагається показати себе настільки позитивним, що незрозуміло, за що його вбивати. Хочеться почути двобій слів та ідеологій, перш ніж діставати меч.
Відчуття - наче сходив на виставу театру "Дах". Моторошна історія, гру хочеться закрити, не дослухавши, бо розумієш, що нічого хорошого далі не буде, але рука не слухається, не рухає мишку, не закриває вікно.
Вслухуюся в музику, і з нею в голові лунає голос.
Голос жорстокий, але чесний.
Слухаю волю Великого Птаха.
Співаю у відповідь йому.
Жжж. Жжж. Жжж.
Справжній промінь тепла серед цього повного маніяків джему. Приємна, тепло-лампова атмосфера, мені відчулася наче якась ностальгія за вигаданим минулим, якого насправді не було. Гарний арт, кольори, кумедні діалоги, bittersweet присмак в кінці історії.
Єдине, що не зайшло, але це вже мої власні таргани, це ідея про те, що запах котлет у купе - це щось приємне. Мені зразу згадалися в'єтнамські флешбеки про 2004 рік, жахливий плацкарт Сімферополь-Київ, і всі ці запахи котлет, курки гриль, ковбаси і всього іншого на весь вагон.
Дуже сподобалася ваша історія, візуал, режисура, постановка кадру. Оця імітація ефекту dolly zoom, коли одночасно іде рух трансфокатором і камерою в протилежних напрямках, що дозволяє герою залишатися незмінним, коли навколо змінюється перспектива фону - прямо дуже круто вийшла. Гра дуже стильна і моторошна. Єдине, що хотілося би, щоб було інакше - може, трохи менше експозиції і подробиць в першій половині гри, щоб вистачило слів на більш пропрацьований фінал.
Артистично і технічно - вражаюча робота. Дуже круто використані всі можливості рушія в рамках творчих обмежень, накладених умовами джему. Початок in medias res - це прямо відкривання дверей з ноги. Але трохи розчарований фіналом, чекав якогось висновку, меседжу, або хоча б можливості якось переграти гру, і цього, на жаль, не було.