Такі роботи викликають бажання опустити руки. Наскільки це геніально та стильно, настільки ж воно розбиває всі надії, що ти можеш створити щось схоже.  Образа нікчеми у тіні генія. Але такі роботи викликають бажання жити. Писати далі й намагатись досягнути хоча б краплі цієї майстерності. Я щиро вражений.  Дуже дякую за цю роботу. 
Я ненавиджу люблю таких авторів як ти.  Чекаю ще. 

Вау, наразі моя перша п'ятірка на джемі )

Я бачив багато різних історій про вбивць і про їх внутрішній світ, але подати це все так смачно за такий короткий сеанс гри -- неймовірно. Чудово побудовані діалоги, є повторення символів, поступово розкриття що до чого і уважний читач зможе доволі швидко з'єднати всі точки. АТМОСФЕРА! Все було продумано до дрібничок, від візуалу та ефектів до діалогів та вибору слів. Щиро поважаю за такий підхід, мені є чому у Вас повчитись )

Сподіваюсь ще зустрінемось на джемах, чи просто десь :р

так ні стоп зачекайте почекайте ГОСПАДІ БОЖЕ МІЙ це що тіки що булоооо?????

такого кінця я не очікувала. прям зовсім. ай здається, я все зрозуміла, але все ще не все зрозуміла.

навіть не хочеться писати про те, що чомусь в мене гру не можна поставити на весь екран, бо ця кінцівка мене максимально сильно шокірувала. я ще досить сижу з таким виразом мого, ("нового") обличчя: 😶‍🌫️

"це диіно, хто п'є каву перед сном?" – прочитала людина, яка сидить з кружкою фільтру о півночі

Мабуть найядрьоніший(потужний!) арт за джем

У таких сміливих темах мені бракує фактів та відповідів на питання (коли то сталося, чи шука його поліція, чи трапляє вилазки до магазину, як нічим не занедужав ітд). Хоча за білше мняса є Габріель Вітткоп.

Насправді факти доносяться настільки туманно, що можна сі видивити геть інше тлумачення того що трапилося (наприклад вона жива і буквально балакає своїм голосом, а так виглядає від нелюдського до себе ставлення як до витраченого ресурсу зіпсованого реквізиту) Взагалі таке писати треба мати хист, бо читач або втішиться простором помислити, або (не мій випадок) відчує себе ошуканим. Післясмак точно лишає. До папки гілті плежор :^)

Окремо треба відзначити технічну складову - зроблено дуже вдало і доречно, і різні ракурси цг, і механіка подачі тексту з різних сторін (ніби різні голови) і те що витворяли з єдиною цг, і чудові ефекти з дозволеними однокольоровими фонами, навіть те що зазвичай враховувалось як недолік, неохайність (блимання курсора, плутанина зі шрифтами) доречне і виглядає як навмисний гранж. закільц∞ваність теж дуже треба воно як запрошення перечитати знову, аби те що спершу прочиталось як поетичний потік думки, тепер сприймалось осмислено й прояснило історію подробицями

Дякую за чудову роботу! Не полишає. 

It wasn't my fault! The magician did it. Honest! Prospero the Magician. First we're a bird, and then we're an island. Before I was a general, and now I'm a fish! Hoorah for the magician! (laughs insanely, then stops) The river... it's blood, Mac! Cold... cold... I'm going for a swim. Come on in, Mac! Listen to them... (starts to laugh) it's blood! (laughs insanely again, then runs off)

- Sidney, Fear and Desire, 1952

Те як оповідається історія, як вона поступово відкривається - неймовірно. Наче побувать в чужій божевільній голові, з чого я таке винесла -  вбивцю далеко не завжди можна зрозуміти, іноді це просто поплавлена маячня з думок які все обертають лише навколо себе. Мені дуже сподобалося що під кінець дівчина заговорила(нехай це й в його уяві). 

Композиційно все зроблено дуже зі смаком, проте кольри підібрані моментами не вдало, через малий контраст тяжко було читати, постійно змінювала яскравість: то щоб бачити, то щоб не осліпнути від яскравості(бо коли не видно доводилося високу яскравість робити), оцей момент хотілося більш юзерфрендлі.

Дякую за вашу роботу!

В мене мінус очі від відсутності контрасту більшу частину часу, але сама подача історії слей, я люблю такі штуки.

Дуже класна ілюстрація божевілля, ось в таке віриш. Дуже класний розвиток історії - просто вау.

Не знаю, що казати ще, це було потужно.

Да братік, ця сука ніколи тебе не любила)

Як і всі інші люди, не рідкість що батьки не любять своїх дітей, а діти своїх батьків. Що вже казати про інших людей.

Режиссура та графіка на високому рівні. Всі тропи працюють як треба.

Мені повеселішало від цієї гри, дуже знайомо і типово, а також влучно. 

Завжди актуальна історія яка була відома людям ще до того як вони навчились читати.

Кожен з нас був на місці цих героїв.

Більше того, ці герої насправді частина однієї і тої ж людини, бо схожі одне на одного на 100 відсотків.

Кожен вважає себе жертвою.

Кожен вважає що його зрадили, а не він.

10/10. Бажаю автору вдачі у будь-чому =)

Ох вау, ох вау, режисура на висоті! Я в захваті від подачі історії. Магічно, наскільки така проста річ, як положення тексту, може викликати стільки різних емоцій.

Музика на звуки теж шикарні, дуже пронизливі. 

З самим сюжетом у мене були цікаві відносини, адже спочатку я повністю потонула у симпатії до страждань головного героя, а потім мене з цього різко випнули червоним текстом та змусили замислитися про те, що дійсно відбулося, хто злодій, хто жертва та чи є сенс взагалі дивитися на все як на біле та чорне.

Окремий плюсик за зацикленість історії, у мене до цього прийому велика любов. Шикарна робота!

Ця гра викликала в мене страх, нерозуміння та прекрасну огиду. Це було неперевершено, дуже дякую

Рибка

Авторська новела. Мабуть, можна і артхаусом назвати.

Спочатку емоція:

Я відчинив двері в наскрізь темній кімнаті. По ногах пробігав холодний вітерець. Зробив крок далі. Світла так і немає. Щось ледь помітно свербіло на спині, я не звернув уваги та йшов далі. Це був не те щоб дивний, але неприємний пейзаж. Мале вовченя гралося зі шматком плоті якоїсь тваринки. Воно не мало наміру зупинятись, і мені стало моторошно від того, яким шаленим виросте цей звір. В ту ж мить - його очі помітили мене. Я здригнувся, тіло запалало. “Спокійно” - подумав я. Це всього лише дитина, якщо що я впораюсь з цим. Повільно, крок за кроком я прямував вбік, у гущу лісу. Вовченя все тако ж пильно спостерігало за мною.

Вдарила блискавка.

Я кинувся, що було сили, ще глибше в темну зелень. Грім ревів нещадно. Мені було зовсім зле. Я бігав, але кожен рух ногою ставався дедалі складнішим. Наче в шипах вони стогнали від болю. Я зупинився. Тепер спина свербіла нестерпно. Я протягнув руку за голову - почесатись.

Але мою долоню охопило щось слизьке. Секунда далась мені на розпізнання невідомого - і я зазнав поразки. В мить я не зміг дихати. Все тіло охопила чорна смола, що проникала у всі отвори мого тіла. Я намагався закричати, але горло не могло відтворити жодного звуку.

Вдарила блискавка.

З’явилось світло. Все навколо стало ясним, як день. Тепер я став джерелом темряви. Тепер в мене теж з’явилося нове обличчя.

А тепер трохи подумать:

Я побачив (хочу бачити) новелу так: головний герой - демон у плоті. Але демон, що хоче любити. Це не природно для нього. Але він бажає тепла. Він радше скривдить, ніж підтримає. Але все одно шукає людину. Він у сум’ятті: все повинно бути так, як він того хоче, але люди роблять зовсім протилежне. Нащо? Чому? Треба виправити похибку. Але… який інший вихід окрім вбивства? Бо заслуговують на те, бляха! Чому не можна мене просто полюбити, без цих нескінченних дорікань? Тц! Бісить.

Він має дві сторони - вкрай люблячу та деструктивну. Однак він сприймає їх як одну єдину. Він любить, тому і знищує. Він хоче бути любленим, тому постійно міняє обличчя.

Новела трагічна, що піздець, я заплакав, пісня мене вбила нахуй, можна десь файлик її взяти на прослуховування??

УВАГА - МОЖУТЬ БУТИ СПОЙЛЕРИ.

Сюжет та текст:

Дуже артхаусно, тяжко, я б навіть сказав психоделічно, але мені подобається, що автор тягне з цим настроєм до кінця. Також до вподоби ідея з тим, що вже прочитаний текст може не одразу зійти з екрана, а ще й залишитися - немов думки, які осідають у тебе в голові навіть після того, як ти їх висловив, чи почув від іншої людини.
Туди ж йде ідея про текст, що знаходиться не тільки знизу, а стрибає по всьому екрану, як і стан героя.

Аудіо:
Мені подобається трек - тяжке піаніно та скрипучий тон добре підходять збоченому розуму головного героя.

Візуал:
Арт в кінці приємний (не те, що на ньому зображено, а те, як це намальовано - висушені рештки людини виглядають до жаху моторошними), та і сама ідея зі шматочками арту, що інвертовані\перекручені напочатку - кайф, як і те, що в кінці картинка збирається воєдино, як і думки героя, але я не можу так сказати про вигляд текст. Не знаю, чи це так задумувалося, але в сцені "Б" дуже тяжко читати текст - на червоному фоні куди краще читається білий текст, чи світлі відтінки сірого. Не вистачає контрасту. Також прозорий текст з обведенням виглядає... дивно і недоречно? Спочатку думав, що це означає зміну тону героя, чи його настрій, але ні.

А так... Я нікого не здивую якщо скажу, що це експериментальна новела в плані своєї подачі, навіть дуже, і тим вона сильно вибивається з інших - це як і її плюс, бо упізнаваність стилю та тексту дуже сильно вибивається. так і мінус - вона точно не всім зайде, але на те це і мистецтво - кожен може знайти в ньому щось своє та для себе.

Дуже стильно, атмосферно, гарна робота з ефектами, текстом.

Враження - наче Джексон Поллок з перепою наблював на підлогу. З одного боку - виглядає не дуже приємно, з іншого - ну це явно мистецтво

Це ковток повітря, що лишає на корені язика смак гниття. І це прекрасно, бо саме цього і хотілося.

Незвичайна, вільна, шорстка історія. Цікава реалізація та сміливий звуковий супровід. Наша перша п'ятірка на цьому джемі.

Дякуємо 🖤

Якісь такі новели, особисто я хочу читати завжди.
Фішки з текстом та звуковими ефектами - дуже круті.
Це було дуже сильно.