Таке відчуття, ніби тут є якась історична відсилка.
Намагався подивитися що було 26ого грудня у Франції, але так і не знайшов.
Як я це трактую: чоловік поїхав на війну і загинув. Цей текст — його думки перед смертю. Життя пропливає перед його очима, і він згадує останній момент, коли відчував тепло.
А вона знала, що так все і станеться, тому й не мала надії на повернення.
І все-таки думаю, що він помер з усмішкою на обличчі.

Гарна робота. Дякую!

Від цієї новели захотілося знов повернутися у дитинство.

В момент холодного, але сонячного зимового ранку, коли батьки метушаться, накривають стіл, готуються до приходу гостей. Я, точно зачарований, тихо сиджу у кутку кімнати, споглядаючи прихід урочистого свята. У повітрі перемішалися аромати смаженої курки, свіжо спечених булочок та безлічі салатів. Ледь помітно чутно звуки реклам із вже старенького телевізора. Я знаю, що скоро буде весело. Я знаю, що на мене чекає, можливо, один з найкращих днів мого життя, як це буває на усілякі свята. Я знаю, що все буде добре.

Тепло.

Повільно я усвідомлюю, що не маю жодних турбот, хвилювань. Зараз, в цей момент, коли все навколо заметушилось, мій розум знайшов спокій. Я почуваюся... щасливим.
Так, це саме те відчуття. Тепле,  нескінченне.

В той момент я прошу, щоб він не закінчувався. В той момент я живу вічне життя.


Ну розйоб по всім фронтам. Щось перечитав і якось мене нереально пробило. Мій фаворит на цьому джемі однозначно 😮

Сюжет та текст:
Гіркий романтичний твір про розставання та миті справжнього кохання, коли люди може і не говорять через кожну фразу "я люблю тебе", але, що куди як цінніше, просто насолоджуються розмовою одне одного, навіть якщо це звичайні ранкові теревенькі з жартами та підколами. Але тоді коли теми переходять до більш болючих тем, обом від цього тяжко, але незважаючи ні на що, вони продовжують дбати один про одного.
Мені тільки здається, що кінцівка з датою та святами дивна, бо я, на жаль, не зрозумів її підтексту, і як для мене, момент з обіцянням хлопця виглядає куди як сильнішим моментом.

 Аудіо:
Типова сумна піанінка, але я не бачу тут проблеми - дуже класичний вибір трека під романтичні драми.
Можливо, що чутка гучний, але це може бути лише моєю проблемою. 

Візуал:
Приємні пастельні відтінки, на яких жінка добре виділяється своєю, не побоюся цього сказати, дуже нетиповою, але до біса гарною позою... А ще гарною роботою зі світлом, насиченим кольором шкіри та збереженим на ній лайном. Також сподобалась ідея з лакованими стільницями, які як скло відбивають від себе види з вікна та речі, поставлені на них, як і складки ковдри - маленька деталь, а дуже гарно придає глибини.
Весь візуал виглядає як дуже непогана картина в стилі імпресіонізма - немов побутовий початок життя жінки, що просто насолоджується моментом. 

В підсумку - класична, але немируща любовна драма без сліз та плачу, але зі спробою приховати свої справжні переживання перед коханим, що виглядає дуже реалістично. Дякую тобі за це, автор.

Зворушлива історія, бо якось текст, музика і арт роблять це разом проникливим. 

Мені сподобалося як побудована історія, подача. І ідея з наспівуванням дійсно прикольна і мила.

Цікаво мені тепер тільки чому соняхи в меню?

А ще з приводу слів у коментарі нижче про редагування тексту, виписала одруківки, які помітила: https://t.me/mira_roztynu_okeanu/690?comment=2657

Хочу окремо відзначити, що діалоги між героями чудові. Дійсно схоже на щось, що може прозвучати або ні, залежить від сили почуттів чи страху.
Пригадуючи попередні подання бачу, що ви справді любите розкривати тему почуттів між парами.

Дякую за гру.

Арт і наспівування то вері к'ют <3. Сюжет зворушливий, через глибину не вдається охопити весь обсяг з першого разу (там є слова => вони щось означають => я їх не розумію => отже вони розумніші за мене), але загалом спокійне, душевне оповідання занурює в світлу меланхолію і залишає з відчуттям пережитого чогось важливого. Дякую за цей досвід! ^^