дуже милий робот насправді, ай піксель арт теж не поганий (піксель арт насправді дуже важко робити, тому похвала автору)

бентежить мене, що людина, яка не прочитає інструкцію до гри, то мабуть не дізнається, як її включити. цю червону кнопку треба було якось виділити, бо вона з'єднується з фоном.

також мені сподобалося, що автор спробував писати поезію, бо в мене воно виявилось абсолютно однаково) щодо неї, іноді рими губляться та починає виглядати як просто звичайний текст, але я розумію, поезію неймовірно складно писати(( тому плюс за спробу)

ай мені не дуже зрозуміло, чому текст міняє свій колір? як на мене, то взагалі непотрібно, адже деякі кольори читаються гірше. краще булоб залишити просто білий

але загалом, гра мені скоріше сподобалася, тай я прив'язалася до цього робота) можна було-б його якось спасти...

ЯК ВАМ В ГОЛОВУ ПРИХОДЯТЬ ТАКІ ІДЕЇ?????????
Це просто розкішно!! Щиро дякую за гру!

Шматок сміття заговорив, трагікомедію вчинив!

НУ ВАШІ ІДЕЇ ЦЕ ЩОСЬ

Я єдине так і не розібралася як читати вірші, щоб не збиватися, АЛЕ ВСЕ ІНШЕ, ну це так круто.

Крута ідея, поважна реалізація (особливо те, як ми трясли сміття), характери персонажів та їхні діалоги - дуже підняли настрій. Дякую!

Саме той театр абсурду, який припадає жо душі) хоч доля персонажів трагічна, їх взаємодія та характери дуже кумедні😄

Мені дуже зайшло, 10 загублених бутербродів з 10)

Дякую за гру!

Така мила новела!!! Ніколи б не подумала, що сварка сміття у сміттєспалювальнику може бути такою веселою, але кожного разу впевнююся, що у світі все можливо. Супер)

Дуже мило й кумедно. Текст місцями просідав, але загалом враження дуже позитивні, подобається творчий підхід до процесу

Креативна подача, крутий задум і, що не менш важливо, невимушено і якісно розкриті персонажі — спершу відмінні лиш за кольором, дуже швидко кожен набуває об'єму та  починає виділятися своїми рисами. Чудова робота!

Дуже крута віршована подача. Те як долі героїв переплелися від кінець їхнього існування та як вони переживають прийняття цього неминучого кінця це дійсно справжнісінька трагедія, повна емоцій! Дякую вам за цю трагікомедію!

Ось таке воно, життя
скомпресованого сміття.
Точніше, не життя, а смерть.
І хоч різні в кожного думки,
але разом зчепились у вогні.
Розповісти власну долю - честь.

Для цього є невимушений арт,
і грає музика проста.
Немає всіх дрібниць тих в коді,
так навіть краще - менше муки.
Все гарно й весело, а втім,
не дізналась я секрет від Apple.
Можливо, в іншому житті,
коли нове сміття впаде дотепно.

Скоро маю завершати,
бо полум’я вже обхопило
те сміття живе, нещасне.
Та це не кінець для того,
хто історію цю розповів.
У автора повно наснаги.
А може й ні. Не знаю.
Але настрій залишився,
а значить, не дарма це все.
Бажаю успіху у творчості,
бо творчість - діло не просте.