гра дуже мила та проходиться на одному диху) фон та загалом ціле оформлення – це як раз відповідає моїм естетичним смакам. ай персонаж намальовам теж дуже захопливо та прекрасно!

текстбокс з текстом занадто маленьки – як сліпа людина я жалуюсю, бо я мусила бути скрюченою під час проходження. щодо тексту ще не зрозуміло, скільки там персонажів в загалі та ким ми виявляємось? я так зрозуміла – ми – Богдан – але текст постійно перепригує з 1шої особи на 3тю, тому легко запутатись.

ай ця "міні-гра" по середині, вона до чогось була, я так і не зрозуміла? (це просто запитання, я не хочу, щоб воно звучало образливо)

але в цілому, гра мила, історія мила, персонажі няшки та естетіка на рівні) та я сподіваюсь, що продовження буде, але вже літом)

Тут є і жарти, і сором, і трішки справжньої чоловічої  драми з розлукою, але обіцянкою ще колись зустрітися. 
А ще все це в купі з гарним  візуалом та просто чарівним ембієнтом осені й цього вітру, що підіймає листя і пробирає  аж до тремтіння. Дуже приємно і дякую, що дали можливість згадати своі такі "качелі" та друзів, яких вже я давно не бачив.

Дуже приємний арт та милий задум історії. 
Особливо сподобалася міні-гра з диханням, цікаве рішення.

Єдине, дуже відволікала відсутність крапок в кінці речень і все-таки рішення з пробілами, щоб рухати діалог та відсутність звичного функціоналу залишили присмак суму.

Але я все одно дякую вам за таку, хай і частково сумну, проте з теплим післясмаком історію ~

Приємна осіння історія. Особливо сподобався початок, коли одразу бачиш ці жовтогарячі відтінки, гойдалку та персонажа на ній, бо арт дуже милий. По завершенню враження були нейтральні, а хотілось ще трішки дотягнути, щоб історія змогла краще вразити та запам'ятатись.
Наприклад, необов'язково нагружати читача "випадковими" фактами про бабцю чи журнал. Це все нові персонажі, які майже не мають зв'язку з головними героями і лише відволікають від ідеї передати журливі емоції під час розлуки друзів. Це не погана ідея, навпаки, такі спільні спогади дають нам більше дізнатись про героїв, але можна було розказати про щось, що стосується саме цих двох, а не когось іншого. Навіть якщо прибрати те все і залишити лише про фігурку - гірше для історії не стане.
По самому тексту мене відволікали тільки короткі перебивки оповідача. Між персонажами йде діалог, емоції ростуть і поміж реплік з'являється щось в стилі "Богдан сказав, зітхаючи". Знову ж, необов'язкова інформація, але не є погано, якщо знайти баланс. Якби я писала цей текст, то залишила б частини з діалогом без оповідача, який описує всього 1-2 рухи. Але стилі письма бувають різними та унікальними, тож бажаю автору продовжувати цю творчу подорож та експериментувати далі.
По міні-грі. Це цікаве доповнення до історії, але для мене було трохи задовго. Я навіть подумала, що в мене гра багнулась і воно так нескінченно буде йти хд Трьох вдалих спроб було б достатньо.
Загалом це цікава, дещо життєва новела. І нехай вона не буде останньою, бо у вас є хороший потенціал творити ще крутіші роботи 

Чудова історія! Сумна і щаслива водночас. Дуже життєва! 

Ой, та пацани, їбать, хулі нюні розпустили, ще на весіллі у один одного бухатимуть, шяс же часи такі не те що по телефону будть розмовляти, а і в дискордику триндіть і в онлайн-ігри рубатись, так що навіть після років 10 мовчання, можна через знайомих надибати інстаграмчик і написати "Шо ти?"