Від композитора Резонатора: 

Чудова гра!! Я відчув цю безвихідь, яку багато вже хто з нас пережив за цей час, мені дуже боляче що цей концепт натхненний реаліями!! досі кайфую з музону, ну це просто відвал попи, ще й емо мкр згадали, дуже крутий продакшн треків!! дуже важка атмосфера, гидотна та страшна, сподіваюсь це те що ви хотіли зробити, гра повноцінна та закінчена, як на мене, арти та бекграунди просто бомба!! не побачив відповідність темі віртуальності, сподіваюсь я щось не пропустив!! дякую за роботу, сподіваюся побачити від вас ще проєктів!!

Від голови команди: 

додам тільки,що першого разу я вийшла тільки на релігійну кінцівку з янголом і взагалі не зрозуміла що і до чого, що це особлива кінцівка, і так спочатку схарилась, що в сенсі, це все??? а потім вирішила переграти і таки дійсно дуже цікаві кінцівки і те, що вони названі на честь книг воно прямо дуже приємно відчувається!!  ви великі молодці!

Вау. Це було цікаво. Одразу хочу відмітити звук, в певних моментах викликало мурашки. З мінусів по цьому можу назвати довгі паузи між потвореннями композицій.
Візуальна частина доповнює створену звуками атмосферу. Сподобався дизайн персонажів. Тут знову є технічний мінус. При першому проходження в мене не відбражалися фони під'їзду і міста, коли прийшли Левчик і Юра.
Історія. Я бачили дуже багато паралелей з pociйcькoю окупацією. Можливо, це просто мій досвід, можливо, дійсно це й малося на увазі. Тим паче, чіткої відповіді на те, що сталося з містом, так і немає. Мені сподобалося. Якось одночасно і дуже багато недомовленостей, однак подача, написання, темп це перекриває, і відсутність певних деталей більше наштовхує на роздуми, ніж просто залишає з питаннями. Пройшли на всі три кінцівки)

Однак я не до кінця розумію тему віртуальності тут. Чи всі ці діри, очі, монстри були вигадкою? Реакцією мозку на все жахіття навколо? Це я не зрозуміли.

Загалом, мені сподобалося. Напевно, по тексту для мене ви на першому місці з тих ігор, як і я пройшли. Дуже добре все прописано, відчувається оце от гнітюче відчуття. Дякую за якісну роботу, успіхів команді з наступними проєктами!

Ця гра ввійде у колекцію моїх улюблених ігор цього джему. 

Перш за все, мені сподобався інтерфейс та можливість здобути ачивки за проходження, особливо пасхалки до літератури. 

Спрайти вийшли дуже живими: кожен спрайт візуально передавав настрій та характер героїв, і це влучно поєднувалось з текстом, доповнюючи одне одного. Загалом алюзія на окупацію просто знищила мене. Вважаю, що кожен з виборів по-своєму тяжкий. Обидві основні кінцівки вийшли до болю правдивими. Особисто моєю улюбленою кінцівкою стала кінцівка "Серце темряви". (І пані з секретної кінцівки має просто НЕЙМОВІРНИЙ дизайн, будь ласка, скажіть, кому треба ручки розцілувати за неї!!!!)

Фони також дуже класні. Особливо припав до душі фон під'їзду, який супроводжувався доволі моторошним текстом. Захоплююсь людиною, яка писала сценарій, бо таких влучних моментів було вдосталь. 

Дякую за враження! 

апд: додам ще, що підібрали розкішний шрифт)

Схоже, сьогодні Геліос не освітлює світ ранковим сяйвом. З перших миттєвостей гра «Звичайний день» стискає нас своєю напруженою атмосферою, як головного героя стискає його «бляшанка для консерв». Де відчуття, що загадковий та зловісний світ навколо все більше і більше поглинає тебе, полонить твою свідомість. Ця гра є наглядним прикладом дії Вікна Овертона, коли пристосування до звичного високого рівня стресу стає нормою. Коли неприпустиме та важке для перенесення, з часом може перетворитися на звичний стан речей. Сценарій дуже влучно та вміло ділиться з читачами глибокими психологічними роздумами, що декламуються думками та вустами персонажів. Когнітивна активність головного героя свідчить про глибоку внутрішню рефлексію та бажання зрозуміти всі аспекти даного стану, хоч він і піддає свою свідомість забуттю. Що в подальшому відображається у вчинках та виборах персонажів, коли «всі хочуть зберегти звичне життя, яке, вже, напевно, не повернути». Кожен крок головного персонажа немов надихається бажанням знайти світло в середині безмежної темряви, але навіть цей бажаний промінь здавна призвичає його до сумнівів і роздумів. Ця протистояння – як боротьба добра та зла, натхнення та втрати - лякає та захоплює одночасно. «Звичайний день» глибоко занурює гравця в атмосферу підліткового життя, надзвичайно складного та «несправедливого» підліткового життя, які, перетинаючи лабіринт парадоксів, не дарма ж під’їзд зображений за моделлю «Сходів Пенроуза», намагаються знайти себе. Вибір, який роблять герої, цілком обумовлений і логічний. Світ постає як невідоме та всепоглинаюче зло, яке час від часу забирає людей, а де ті люди? Порожні вулиці, жодної згадки про сім’ї усіх персонажів (за винятком «сіблінгсів»), спустошене та поодиноке представлення темних постатей, яких варто сторонитися та представники окупаційної влади, – все це створює надзвичайно гнітючий фон безвихідності та приреченості. Ігровий процес відтворює цей стан, допомагаючи гравцеві відчути на собі важкість виборів, від яких залежить доля головного героя (хоч функціонально він і один :D). Візуальна атмосфера гри, яка підкреслюється глибокими тінями, приглушеними кольорами, очами, що всюди стежать за тобою (як то в романі Дж. Оруєлла) та щупальцями, що так і тягнуться за тобою, здатні викликати відчуття безпорадності, але в той же час і відбудовувати живі образи героїв, які змушені рости серед такого собі локального антиутопічного жахіття. Мав можливість дослідити усі кінцівки та отримати відповідні досягнення. Всі вони демонструють вибір головного героя. Якось обережно, щоб не було спойлерів, але навіть «позитивне завершення» не сулить Вам потенціалом безмежної радості та гармонії (що буде відбуватися вже за кадрами гри), але все ж, прослідковується, як змінюється кольорова гамма, тож хочеться вірити, що у … все буде гаразд. Особисто, дуже сподобалося, як обіграли ім’я Левчика, гадав, що це станеться раніше, як частина сюжету, що рухає події, але так теж влучно. Інші ж закінчення, мають свої характерні наслідки… На цьому по сюжетній складовій все. Візуальне оформлення фонів повністю передає настрій та напружену атмосферу. Що стосується ж героїв, кожен має свій власний характер, який так само влучно відображається в їх «візуальних емоціях» (єдине, що якщо дуже швидко читати репліки, вони сіпаються туди сюди кожні 2 секунди :D). Про технічні баги вже наголошувалось неодноразово, не бачу сенсу повторюватися, просто бажаю пофіксити їх 😊 . Юніті не дуже френдлі, але Ви майже приборкали цього звіра, моя повага до реалізації технічних рішень. Музичний супровід в мене не багався, як в деяких, тож ніякого дискомфорту, окрім того, що передбачений грою), я не відчув, він доречний та атмосферний. Настав час і мені вибиратися з цієї «великої пекельної машини». Лишенько, яка ж у Вас велика команда, дякую кожному персонально за демонстрацію результату Вашої спільної праці. P. S. Напевно, треба десь зробити примітку про зловживання табачною продукцією та наркотичними речовинами.

Дякую за моторошну гру!

Історія наче не має початку і кінця, але гра оперує на "вайбах" і влучно, на мій погляд, передає емоційний стан підлітка на перепутті між звичним минулим і непевним майбутнім. Відчуття огиди до всього оточення, буденності, просякнутої безглуздими "зависаннями" з друзями і потакання шкідливим звичкам. Дуже моторошна кінцівка, якщо обираєш минуле, мене справді пробрав до кісток цей все приймаючий конформізм, готовність залишатися рибою в консервній бляшанці, аби тільки не порушувати звичний статус кво і не лишатись знайомих задоволень.

Мене також сподобався кастомний інтерфейс та взагалі гарна візуальна стилізація гри. Круто, що персонажі передають емоції не тільки виразами обличча, але й позами і жестами, хоча їх постійне зникання з екрану, на мій погляд, не дуже вдале рішення.

Point-and-click механіка дуже потішила, хоча технічно з нею були певні проблеми: при переході зі сцени в сцену хрестики залишалися на своїх місцях. Було цікаво знайти третю, таємну кінцівку, хоча вона справила на мене не таке сильне враження, як дві "стандартні" (можливо, тому, що в ній нічого не було про подальшу долю персонажів).

Мушу зазначити, що під час проходження зіткнувся з деякими багами:
- перед появою Левчика зник фон сцени (потім з'явився вже на ринку)
- хрести залишалися на фоні при переході із сцени в сцену (писав про це вище)
- звук чавкання у під'їзді продовжує грати, навіть коли вже перейшов у наступну сцену.

Складна річ. Концептуальна.
Не знаю, скільки тут справді про віртуальність, бо, згідно мого розуміння, від неї тут небагато, але якщо цю думку відкинути, то в цілому РІЧ ну дуже ГІДНА.

Але про все поступово.
Що однозначно сподобалося: мальовка, музика, технічна реалізація (налаштування, діалогове вікно, взаємодія з інтерфейсом, можливість приховати фон), багаторівневість закладених сенсів.
Що було недоліками: баги (після завантаження збереження показувало попередній фон), те, що елемент з магазином з'являється не на ринку, а раніше, ну і те, що тема джему тут як на мене розкривається ну дуже віддалено. І ще спрайти персонажів - мене дратувало те, що вони постійно блимали, а те, що для кожної емоції була своя поза - робила героїв нервовими і все сприйняття нерівномірним, бо сприймалося ніби в них прям надто швидко і гучно змінюється настрій.

А тепер детальніше про вбачену мною багатошаровість, буду рада зрозуміти наскільки мої думки близькі до закладеного вами сенсу.

Фінали. Отримала всі три. Першим "Серце темряви"  і зізнаюся це мій улюблений фінал, як і персонажі, які його обрали, бо Дана - мені цілковито чужа (блін, я підгоріла з думки гг зустрічатися з нею... камон, чуваче, що?), а Юру я розумію, втім його поведінка на мою думку все ж пагубна для інших.
Та не про те мова. Після секретного фіналу я задумалася, що наче всі фінали нас відсилають до літератури - це справді так? В сенсі, до назви кожного з фіналів є роман з такою самою назвою.
Більше того, здається навіть, що якою мірою фінали частково відображають настрої відповідних ним романів.

Але тоді не знаю, чому ви вибрала поточну назву для гри? Тобто, з одного боку - так воно і є, бо справді та реальність стала звичною для героїв, але з іншого для мене назва найліпше конектиться з фіналом "Місто" і тоді здається, ніби ви як, гм, найкращу чи найлогічнішу - подаєте її?
Думаю, що насправді - ні, але просто вирішила озвучити враження, яке виникло. Але здається, що назва "сад Гетсиманський" пасує історії і загалом, адже це ж про умовну "зраду". Бо в разі, якщо ми йдемо - частково "зраджуємо" Дану і Юру, якщо лишаємося, то навпаки Дана і Юра "зраджують" інших, змушуючи лишатись на місці, не шукати виходу. Ну і якщо секретна - якщо я правильно зрозуміла, то ніякого насправді спасіння герой не отримав, а лише остаточно збожеволів і "зрадив" усіх 4 друзів (вбив їх? бо лежало 4 тіла? підставив? питання).

Ну і головне. Для мене це історія про окупацію.
Не певна чи ви насправді закладали алюзію на це чи просто хотіли взяти схожий досвід, але в інших умовах, мені все ж подобається думати, що це окупація, яка спотворилася через постійних страх. Що дірка в стелі від обстрілу і ним був звук вибуху. І саме тому фінал про майбутнє - мій улюблений, бо я сама б не змогла лишатися під окупацією.

Ну і закінчуватиму. Історія справді цікава, дякую вам за таку потужну річ, бо навіть якщо ви не закладали всього того, що я побачила і все простіше, то тоді цінність у подачі, яка дала мені побачити багатовимірність.

Психоделічна картина, як відображення теперішнього світу. Очевидні відсилки до окупації робили атмосферу іще більш гнітючою. Гарний візуал, часто вдало підкреслений звуком. Секретну кінцівку не певен чи правильно зрозумів, але і не певен чи повинен був її зрозуміти

Додатково, мені було цікаво подивитися на вашу роботу, бо сам не ризикнув писати на Unity враховуючи часові обмеження джему. Баги з відмоткою і переключенням сцен уже повідомляли. Іще у мене бар (інтерактивний об’єкт) з’являвся на першій вулиці, десь на середині діалогу

Так, тут є шо обговорити.
Назва команди це відсилка до кінцівки "місто" чи навпаки?

Сюжет не прям довгий, але почитати доведеться, багато діалогів між персонажами. Автопроходження немає, тому прийдеться поклацати, якщо ви не зробили збереження вчасно.

Сам сюжет цікавий, такий постапокаліптичне місто. Частково, якщо опустити фантастичну складову, деякі думки героя нагадують щоденники людей які живуть/жили в окупованих територіях, як Маріуполь. 

Через раз після завантаження сейву відображався не той фон. Першою я відкрила секретну кінцівку, і всі проходження після неї в мене на екрані "залипали" символи, з якими можна взаємодіяти. Трошки воно все багано.

Відчула героя на моменті зі сморідом ринку, дуже його розумію.

Гра вийшла класна, вітаю команду і дякую за роботу!

Гра досить незвичайна та змушує замислитися над деякими екзистенційними питаннями.

Окремо маю подякувати за текст з відсилками на культуру та літературу, люблю таке.

Дуже цікаві персонажі. І загалом дуже гарна новела! Правда є якийсь баг пов'язаний з перемотуванням назад. Сподіваюсь після джему ви його виправите ;) Дякую за вашу працю)